Я завжди лізу в печеру збуджений, на емоціях та впевнений в тому, що зніму щось круте. Думати про те, що заблукаю, я починаю тільки тоді, коли вже попадаю всередину печери. Атмосфера починає давити, інколи важко дихати, але, це продовжується недовго. Розумієш, що треба рухатись. Було таке, що я дійсно губився в тунелях, але, я вдячний батькам, які в дитинстві ганяли мене у навчанні, тому я добре знаюсь в географії та знаю, що треба робити, якщо заблукаю. Саме завдяки цьому я тут, а не помираю десь у катакомбах.